Герої Крут

На початку січня 1918 р. розпочався останній етап Української національно-демократичної революції.

6 січня радянські війська з Харкова і Лозової розгорнули наступ у північно-західному напрямку на Полтаву і Київ. На столицю спрямувалося вістря наступальних операцій армійських груп із півночі. Було забезпечено вирішальну перевагу в силах і засобах. Радянські війська діяли рішуче і нещадно, прагнучи деморалізувати противників. Перед захопленням Полтави М. Муравйов оголосив: «Я дав Наказ вирізати всіх оборонців місцевої буржуазії». Чим ближче наближалися війська до Києва, тим жорстокішим ставали методи ведення війни.

На Київ наступали в основному російські радянські війська. Участь у поході кількох українських частин Ю. Коцюбинського, який був призначений головнокомандуючим усіма військами УНР, хоча ніякого впливу на прийняття рішень не мав, повинно було засвідчити, що на Київ наступають українські радянські сили, а не російські війська. Наступ просувався досить швидко, і за допомогою місцевих більшовиків були послідовно захоплені Полтава, Костянтиноград, Ромодан, Лубни, Лохвиця, Гребінка.

У цей час Московський загін особливого призначення під командуванням Знаменського зайняв Глухів і Кролевець, а частини Берзіна — Бахмач і Конотоп. У Бахмачі всі три армійські групи — Берзіна, Знаменського і Муравйова — з’єдналися під загальним командуванням останнього. Залізничний шлях зв’язував Бахмач із Києвом. Саме вздовж цього шляху і продовжили наступ об’єднані радянські сили. Зупинити їх було нікому. Головні сили, підпорядковані Центральній Раді, були зосереджені на Правобережжі, де стримували наступ на Київ фронтових збільшовизованих частин російської армії. Лише під станцією Крути на прогоні Бахмач — Ніжин нашвидкуруч зібраний загін під командуванням сотника Омельченка, який складався із 300 студентів, гімназистів-старшокласників і військових курсантів спробував перекрити шлях радянським військам. Більшість із них загинули. Ті, кому вдалося вціліти, розібрали колію і зуміли на декілька днів затримати наступ. Сталося це 16 січня 1918 року.

17 березня 1918 р., коли більшовики залишили Київ, а в столиці знову перебувала Центральна Рада, тіла 27 юнаків, які загинули в бою під Крутами, були перевезені до Києва і перепоховані на Аскольдовій горі.

Крути ввійшли в історію України як символ національної честі.